троха спробував відпочити. оскільки всілякі моря по ряду причин були викреслені з переліку потенційних напрямків, а з візами вже не було часу заморочуватись, обрали Карпати. Точніше, базу Синьогора в Гуті.

В Синьогорі востаннє жив аж в 1999 році. Ходив колись і в походи в тих місцях, зокрема на Сивулю. Після того, як Синьогору експропріювали на користь ДУСу, а недалеко збудували президентську резиденцію, нічого суттєвого не змінилось. Хіба трохи облагородили територію Синьогори, а навколишні котеджі конкретно відрехтували.

Якщо хтось не в курсі – в тих місцях найлісистіші карпати. Причому є багато як соснових так широколистяних порід дерев. В лісі купа грибів та ягід. Я обйівся ожиною та троха малиною. Біля бази тече Бистриця Солотвинська.

Сама база доволі комфортна, як для Карпат, та має досить демократичні ціни, тут безпечно, бо комендатура президентської резиденції на території Синьогори.

Ідеальне місце для відпочинку від цивілізації та шуму міста. Добиратись туди дуже зручно – 40-60 хв. від Івано-Франківська автівкою, або півтори години маршруткою.



Хоча бузьки не дуже часто живуть в горах, та в Гуті вони є:


Бистриця Солотвинська в 50 метрах від Синьогори


І на каміннях ростуть дерева


Такі чудесні дерева зустрічаються в лісі


Якийсь гуцул з полонини


Криївка в лісі


В Гуті є лише дві бази: недалеко від Синьогори є ЮКОСівська база “ГУТА”, яка з часу арешту Ходорковського не працює. Кажуть, що її таки комусь перепродали, але приходу нового власника поки що не видно:


Невеличке озеро


Потім вдалось потрапити до Франіка, де, зокрема, пересвідчився, що Новинар, не зважаючи на всяких там Санденів, у місті далі рекламують:


На бігбордах рекламують броньовані міжкімнатні скляні двері:


Державне казначейство досі носить горде імйа Приватбанк:



А асфальтові катки, як в анекдотах, виїзжають на зустрічні смуги та пошкоджують мерседеси:

Про каток і мерседес мені вже через пів години після події розповіло троє людей. Взагалі не знаю, для чого франківчани читають так багато преси – адже вони й так все знають значно раніше за журналістів.


А у брата в гаражі знайшов облицьовку австрійського каміну. Збережена в ідеальному стані. Всього мішків 15 плитки, плінтусів, навісів та іншого барахла. Може б то собі зварганити камін?


Франік дуже втішив наявністю великої кількості смітників. Такого я не бачив ніде. На автовокзалі, не знаю чому, порадували око такі автобусні маршрути: “Коломия-Прага”, “Калуш-Брно” та “Чернівці-Полермо” :)

Нещодавно у місті відкрили закос під львівську Криївку – Бункер. Демократичні (навіть по франіковським міркам) ціни. Смачно. Але є й недоліки: мало місця, з динаміків постійно горланить псевдопатріотичний “бум-цик-цик” (довелось просити, щоб скрутили). Кондиціонер в першому залі так неграмотно вмонтований, що сильно обдуває два столи (довелось пересідати).

Потім був Львів, де в родичів зміг поласувати полуницями. В них вони ростуть аж до листопада:



Побував на личаківському та винниківському цвинтарях. До речі, виявляється на вииниківському цвинтарі радянська влада не зруйнувала памйатник січовим стрільцям:

два хрести з датами 1918 і 1919 з бетонною кулею між ними залишились неушкодженими до наших часів. Лише щит з тризубом львівйани про всяк випадок зняли у вересні 1939 та відновили вже за часів незалежності (на жаль трохи в спотвореному вигляді).

А ще у Винниках (це передмістя Львова) є найстаріший памйатник Шевченкові на Галичині, збудований ще “за австрії”.

Також у Львові взнав, що на Галичині дівчат, офіційне імйа котрих було Олена, досить часто називали Галями. Довго зйасовували чому так було. Пояснили: олена по-польськи записували як helena, відповідно коротке імйа польською було хелька, яке українці перекручували на гальку (щоб по нашому було), ну і далі, коли дівчина ставала вже дорослою, її називали просто Галею.

З поїздки залишилось лише одне невирішене питання: чи дійсно в українському алфавіті тепер не мйакий знак остання буква, а "Я"?